32



Як не любити того невеличкого села на Волині, яке весною здається одним великим садом, в густій зелені якого пурхає безліч пташок, дзвінкі пісні й веселе щебетання яких далеко чути навкруги. А восени кожен, хто прямує центральною вулицею Духча, може покуштувати червоними яблуками, жовтими грушами і синьо-пурпуровими сливами, які ростуть на деревах обабіч дороги.

У писемних джерелах перша згадка про Духче датується 1545 роком. За історичними даними неподалік села Духче виявлено поселення людей Х-ХІІ ст.. Як відомо за 0,8 км на південний захід від села Духче в урочищі Бенбаниця на лагідному схилі першої надзаплавної тераси правого берега р.Лютиці (лівосторонній доплив Стиру) висотою 2-3 метри над рівнем заплави виявлено поселення давньоруського періоду X-XII ст.. площею 1га.

В південній околиці села в урочищі Волочки на схилі першої надзаплавної тераси правого берега р.Лютиці висотою 4-5 м над рівнем заплави та на схід від господарського двору місцевого колгоспу виявлено поселення давньоруського періоду Х-ХІІ ст. площею 0,5 га. В східній околиці села в урочищі Поставень на лагідному схилі першої надзаплавної тераси лівого берега р.Лютиці висотою 4-5 м над рівнем заплави виявлено поселення тищінецько-комарівської культури і давньоруського періоду Х-ХІІ ст. площею 0,5 га.

Приблизно на кінець XIX на початку XX ст. в селі Духче в районі Думки, що при в'їзді в село жив панич на прізвище Туньо Думецький. Жив він з дочкою і зятем. Дружини у нього не було. Пан Думецький мав свій будинок, у ньому було 4 кімнати. Також був і двоповерховий будинок. На одному поверсі жили наймити, а внизу знаходилися знаряддя праці, віз і інші обладунки. Наймити, а саме жінки-доїли корови, чоловіки займалися по-господарству — лагодили плуги, доглядали коней, випасали корів. У його власності було дужебагато землі. Був також великий сад, в якому росли сливи, яблука, груші. Цей сад займав територію, де зараз знаходиться будинок родини Ковальчуків. Подвір'я пана було обсаджене липами і обгороджено дротом. Неподалік подвір'я росла велика черемха. При в'їзді а подвір'я стояла велика брама. У дворі було дві великі собаки, які звалися Деба і Мом, вони й охороняли будинок і сад. Відомо, також, що один з наймитів пана, на прізвище Шмиковський приніс маленьку вовчицю. її залишили при дворі, господар назвав її Ірма. Але коли вона виросла, то почала кидатися на людей, тому її віддали в зоопарк. Відомо також, що будинок пана треба було об'їжджати по дорозі за селом. Центральною дорогою міг їхати тільки пан Думецький. Тому колись дорога пролягала за теперішніми будинками, тобто позаду них. Хоча односельчани згадують, що пан був доброю людиною. Якщо хтось і звертався за допомогою, або щось позичав, то він не відмовляв. Але за позичене, якщо не повертали, треба було відробити у господарстві пана. До початку війни 1941-1945pp. пан Думецький виїхав із села. (Із розповіді Деменіка Володимира Васильовича (йому розповідала його бабуся) Із спогадів Поліщук Анастасії Палегіївни).

Із розповідей жителів села відомо, що село Духче поділяють на такі райони : Думка ( ймовірно назва походить від прізвища пана Думець кого), Волочка, Підшитуха і Застебьє. Назва Підшитуха, розповідає Козинець Юстина Михайлівна, ймовірно пов'язана з тим, що в селі в далекому минулому переважали болота, тому односельчани виганяли пасти гусей за рів, підходячи ближче до інших хуторів. Таким чином, вони ніби потихеньку підшиковувались до інших земель. Тому саме таку назву отримав цей район.

Після революційних подій 1917-1918 pp. українцям не вдалося зібрати свої землі в єдину державу. У 1918-1919 роках Буковину захопила Румунія. Закарпаття відійшло, до Чехословаччини. З 1921 року Галичина і Волинь були окуповані Польщею. Повернення окупованих територій розпочалося з 1939 року. Цього року до складу Української Радянської Республіки ввійшли землі, що належали Польщі. У 1940 р. повернули Буковину, а в 1945 році — Закарпаття.

В період 1939-1941 pp. на території села Духче була встановлена радянська влада. Весна 1940 року змінила побут і життя хуторян. В державі почалася колективізація. Відбулося зібрання жителів с.Духче на якому уповноважений з району розповів про колективне господарство. В колгосп почали записуватися бідні селяни. За рішенням членів колгоспу першим головою був Ліснічук Яким, головою сільської Ради Денисюк Григорій. Створений колгосп осінню 1940 року, названий „8 Березня". Колгосп мав 5 пар коней, 4 корови, 5 плугів, 5 возів, 1 культиватор, борони. Проіснував до червня 1941 року. Після війни було відновлено сільськогосподарську артіль „8 Березня".

Історія клубу с.ДУХЧЕ у писемних джерелах перша згадках про Духче датується 1545роком. За історичними даними неподалік села виявлено поселення Х-ХІІ ст. Село наше має дуже давню історію. Назва села як згадують старожили походить від слів дух, духи. Бо колись давно темними ночами злі духи лякали людей. А добрі - не один раз допомагали рятувати від ненаситного ворога, який нападав на родючі землі. За іншою версією відомо, що в ті далекі часи в селі були непроїзні дороги і щоб вибратися з болота треба було що сили підпихати воза із провалля. Тому проїзні не раз кричали: дужче штовхай, дужче тягніть. Із переказів відомо, що колись жили два паничі. Прізвище одного було Дух, а другого Чек. Тому об'єднавши ці два прізвища, отримали назву Духче.

Як і в кожному населеному пункті не хлібом одним живе людина. Так і в нашому селі молодь тягнулася до веселощів після важкої сільської праці. Збирались по хатах односельчан і влаштовували там вечорниці, де лунали пісні і танцювали танці. З початку становлення культури в селі всі розваги молоді проводились в хатах односельчан при свічках,а влітку на подвір'ях біля хат, на колодках.

В травні 1948 року була в селі хата-читальня, де знаходилась бібліотека. Першим завідуючим був Чуян Олександр Олександровичу обов'язки якого входило проведення масово-політичної роботи серед селян, а ввечері вчили людей грамоти.

Це приміщення було власністю Антонюка Арлама, який загинув в роки війни і нікого не залишилося з родини. Клуб і бібліотека в цьому приміщенні були до 1978 року. Адже в цьому році було закінчено будівництво нинішнього приміщення клубу, яке в той час будувалося колгоспом як будинок тваринника.

В новому приміщенні працював завідуючим клубом Олексій Терпелюк, а зав. бібліотекою Поліщук Маряна Семенівна.

В той час вже в кожному клубі запрацювала стаціонарна кіноустановка. Кіномеханіком працював Сергій Ковальчук.

В клубі були створені різні гуртки: агітбригада,вокальний,художнього читання. В селі впроваджувались нові свята і обряди: проводи в армію, на пенсію.Найбільш популярними були в той час виступи агітбригади без посередньо на робочих місцях: на фермі/тракторній бригаді, на току.

Кiлькiсть переглядiв: 500

Дата останньої зміни 15 Вересня 2019

Фотогалерея