Іванчиці село Рожищенського району, Волинської області. Знаходиться по обидва боки річки Серни (ліва притока річки Стир ) за 15 км. до районного центру м. Рожище і 14 км. до обласного центру м. Луцька. Має автобусне сполучення з м. Луцьк, Рожище і Торчин . Населення 320 чоловік.

01.01.2009р. входить до складу Іванчицівської сільської Ради. Належить до протоволинських поселень , де виявлено в північно-східній частині села в урвищі Буківське на лагідному схилі першої надзаплавної тераси лівого берега р.Серни висотою 8-10 метрів над рівнем заплави та за 150 метрів на південь від шосейної дороги. Багатошарове поселення кимерійськошуцінецько-померівської культури нежинецької групи ранньозалізного часу і древньоруського періоду XI-XIII ст. Уперше про с.Іванчиці згадували у літописах 1530 р. під назвою Іванчичи . Це було поселення при м.Шепель 1583р. - під назвою Іванчиці в селі жили пани Іваницькі, звідси і походить назва Іванчиці. В селі був створений ірланським будівничим Діонісеєм Міглером парк в стилі ампір. Єдиним світком цього визначного дива залишилась 330 річна липа - серцелиста її висота сягає 25 метрів, діаметр стовба 1,5 метра , крона 20 метрів . Це історична пам'ятка республіканського значення. Є припущення, що під цією липою відпочивав Б. Хмельницький. Під час революції 1905-1907 p.p. відбулись виступи селян, які відмовлялися збирати урожай на поміщицьких землях. В роки Великої Вітчизняної війни в селі діяла атифашистська підпільна група. Організатором якої був М.З. Піщев. Фашистськими загарбниками було убито 42 чоловіки, спалено 241 будинок. На фронтах боролось 196 чоловік, 132 нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. На фронтах загинуло 40 чоловік.

В вересні 1949 року організовано колгосп « Червоноармієць », який в 1968 році було перейменовано на « Тімірязєва ». Після ліквідації якого 1993 році створено КСП -головою Томишинець М.П. (1959 р.н.) З 1963 -1981 p.p. головою колгоспу був Цюпак Ю.Й. (1919 -1995 p.p.).

У селі діють: загальосвітня школа , фельшерсько -акушерський пункт, магазин господарських і продовольчих товарів, а також храм Всіх Святих.

Культурним і інформаційним центром громади с.Іванчиці була і є бібліотека.

В 1952 р. бібліотека знаходилась в дерев'яному будинку в центрі села біля сільської ради. В цьому будинку були два класи школи і пошта. Бібліотека займала одну невеличку кімнату. Коли у 1971 році пошту перенесли в сусіднє село Уляники - бібліотека стала двокімнатною.

В різні роки у бібліотеці працювали: червень-липень 1952 року – Білінц Марія, 1952-1955 рр. – Сойко Лідія, 1955-1960рр. – Баран Зіна. З 1960-1970рр. – Марцинюк Євгенія, 1971 - червень 1972 року – Пінчук Олексій, червень – серпень 1972 року – Овруцька Антоніна.

З серпня 1972р. – очолює бібліотеку Романюк Лілія Василівна – людина мудра, виважена, щира.

У 1976 році в селі побудовано новий клуб і бібліотеку перенесено в просторе приміщення.

Відоме село і своїми славними трударями: заслужений учитель України Синя Н.А. ( 1954 р.н .). В селі Озденіж проживає колишній бригадир дільничої бригади Ляшук А.В. (1944 р.н.) нагороджений орденом Леніна. Житель села Іванчиці ( 1958 р.н. ) і житель села Озденіж Савіцкий В.А. (1949 р.н.) нагороджені орденами Червоного Прапора.

Мої Іванчиці!

Мої Іванчиці! Рідне село
Земний мій раю - до тебе я лечу
В твоїх обіймах я такий щасливий
Я свою радість й біль тобі несу.

Тут все навкруг таке близьке й знайоме
До болю ніжне, рідне, дороге.
Це ти - моє дитинство босоноге,
Це ти - теперішнє життя моє.

Я згадую оту стежинку в житі,
Якою в степ далеко забігав
И губився тут у квітах розмаїтті
Й на повні груди запах трав вдихав.

Тут я калюжі міряв по дорогах
Тут я купався в річці, на ставку,
Сюди привів до рідного порогу
Своє кохання, дружину молоду.

Мої Іванчиці - дали Ви мені крила
Я кожен день з твоїх зелених джерел
Цілющу воду пив.
Матуся змалечку - народну пісню вчила
А тато працювати - щоб землю я любив.

Ти моя музика, безсмертна пісня
Що не змовкає з давнини із вуст співочих земляків.
Як «не розплетена коса» і як «чарівна вишня»
Що йде від серця з глибини віків.

Моє село! Моя ти Батьківщина!
Моя історія, земля моя свята
Скількох героїв ти тут похоронила?!
Кожен живий про це хай пам’ята.

Про тих, кого давно воює серед нас не має.
І всіх живих, трудолюбивих односельців золотих.
Тих, хто село собою прикрашав і прикрашає
Нам є чому повчитися у них.

Мої Іванчиці - ви є моє коріння.
Дідусь і прадід тут мої жили
І це, напевно Боже повеління
Щоб ми, нащадки, село рідне зберегли.

Щоб життя вічно в ньому вирубало
І щоб ніколи не переводився наш рід.
Щоб ти, моє село, цвіло і процвітало,
Я хочу теж залишити тут добрий слід.

Кiлькiсть переглядiв: 634

Дата останньої зміни 13 Грудня 2019

Фотогалерея