КЗ "Публічна бібліотека" Рожищенської міської ради

Село моє – Крижівка, любе, миле
В моїй уяві завжди постає.
Для когось, може зовсім не примітне,
Але для мене – найдорожчим є.
Інна Клімчук

Село Крижівка розташоване на правому березі річки Стир за 16 км від районного центру і залізничної станції Рожище і за 40 км від м.Луцьк.

До 1939 року носимо назву Смердин, за назвою поселення, яке тут проживало – смердів.

У 1950 році село входило до Тростянецької гміни Луцького повіту і належало панові Андрію Масальському.

У 1957 році село вже було приписане до містечка Соколя і належало князеві Маркові Сокульському.

Село вперше згадується 10.10.1527 року у листі польського короля Сігізмунда І до Федора Сангушка про присудження Смердина та інших сіл (Літогощі, Четвертні, Годомич) шляхтичам Івашкові Русинові та Федькові Оношкевичеві.

Довгий час Крижівка (отримала назву від річки Крижова, яка ту протікає) була під владою Польщі.

Після скасування кріпосного права становище селян мало змінилося. Вони отримали неродючу землю, половина якої була непридатна для землеробства.

Під час першої світової війни село було вщент спалене, так як через нього проходила лінія фронту. Уціліло лише 2 хати, місцеві жителі переховувалися у лісі.

До 1939 року в селі був єдиний культурно-освітній заклад – початкова школа, яка знаходилась в одній із сільських хат. Українська мова, література жорстко переслідувалась, тому навчання велось виключно польською мовою.

В 1948 році в Крижівці був створений колгосп, побудована школа, клуб та бібліотека.

Першим головою колгоспу було обрано Шимчука Власа.

В 1949 році колгосп був об’єднаний з дрібними артілями сіл Лукова і Незвіра з центром у Лукові.

У 1993 році в селі побудована двохповерхова школа, яка стала окрасою села.

В селі працює фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв’язку, бібліотека, 2 магазини. На території села функціонує меблева фірма «Явір», керівником якої є уродженець села Іщук Юрій Феофанович.

У 1995 році за кошти місцевих жителів у Крижівці була споруджена Свято-Покровська церква. На території села діє Українсько-вселенська богословна апостольсько-християнська церква, власноруч збудована колишнім вчителем Крижівської школи, нині пенсіонером Миколою Федоровичем Кудраєм.

Гордістю села є костоправ Петро Кардиш, який успадкував своє лікарське вміння від матері, яку багато хто знав як просто бабу Ганну. Кажуть, вміння бачити людину наскрізь, відшукувати оті тріщини і переломи, успадкувала жінка ще від свого діда Малинтія.

Активно працює у селі місцевий осередок культури – сільський клуб.

Добрим словом жителі села згадують діяльність його колишнього завідувача, нині пенсіонера Ляшука Сергія Євгеновича. Творчо підходить до роботи і нинішня завідувач клубу Забощук Лариса Вікторівна. Вдало організовані заходи села, вечори-вшанування, посиденьки запам’ятовуютья крижівцям надовго.

Цікаву історію має бібліотека села.

В далекому 1954 році після закінчення Дубнівського культурно-освітнього училища за направленням Ківерцівського відділу кульутри прибув на роботу Дзигар Григорій Іванович, який працював завідувачем хатою-читальнею, а пізніше бібліотекою в с.Крижівка.

Дитинство Григорія Івановича пройшло у селі Скреготівка Ківерцівського району. В далекі повоєнні роки ще зовсім маленьким він повідморожував ноги, після чого залишився інвалідом. Це вплинуло і на вибір професії. Навчаючись на бібліотекаря, він вчився грати на баяні, опанував ази роботи фотографа.

Сім’ї Григорій Іванович не створив, а всю енергію душі присвячував роботі. Колишні читачі бібліотеки згадують, що він не тільки видавав літературу, але і перевіряв, як вона прочитана. Григорій Іванович одночасно завідував і клубом. За сприянням тодішньої влади останні роки життя Дзигар Г.І. провів у домі пристарілих (Теремно), де мав окрему кімнату.

Його справу продовжила Ляшук Любов Митрофанівна, яка прийшла працювати в культуру з торгівлі у 1972 році, спочатку як завідуюча клубом, а після закінчення Луцького культурно-освітнього училища у 1977 році ще і завідуючою бібліотекою. Любов Митрофанівна за час роботи обиралась депутатом сільської ради 7 скликань (1973-1999рр.), очолювала тривалий час комісію по обрядах Луківської сільської ради. Як активний пропагандист книги неодноразово нагороджувалась грамотами відділу культури та району, профспілки працівників культури (1987р., 1988р., 1990р., 1991р.).

Маючи талант до рукоділля – вона неодноразово представляла район, як майстриня-ткаля, майстриня-вишиваьлниця.

Її справу у бібліотеці продовжує сьогодні Миколайчук Тетяна.