Рідне моє село,
полями довкола сповите.
Багато подій прошуміло пройшло,
як ти милуєшся світом.

Любче моє - світанки росами вмиті,
Любче моє - сади у вишневому цвіті,
Любче моє - стежина додому у житі,
Найкраще у світі, Любче моє.

Різних подій було,
на довгім віку пережито,
Горя торкалося чорне крило
і тішили радості миті.

Любче моє - люди щирі та працьовиті,
Любче моє - батьків ласкою діти зігріті,
Любче моє - мрії юності заповітні,
Найкраще у світі, Любче моє.

Книга історії села налічує багато сторінок, адже Любче належить до найдавніших поселень на Волині. За переказами старожилів, у прадавні часи місце, де воно зараз знаходиться було оточене дрімучим лісом, а на захід і схід простягались незчисленні болота. Археологічні документи засвідчують про наявність людського життя ще в добу тщінецько- комарівської культури. Відомо,що на території села знаходиться 30 курганів і відкрито 9 поселень X-XIІ ст. Поселення двох типів: вісім не укріплених - вони називались "селищами" і одне укріплене, що називалось "городищем", або "градом". Воно знаходилось з лівого берега річки Лютиці висотою 6-8 метрів над рівнем заплави і площею 2 га., тепер це місце любченці називають "валом". "Городище" було овальної форми і складалось з двох самостійних укріплених частин - дитинця і окольного граду. Все "городище" було оточене оборонним ровом, а в північній частині двома паралельними лініями валів . Старі люди кажуть, що від нашого "городища" до замку Любарта в Луцьку є підземний хід, але це, напевно, вигадка. Розповідають також, що колись там було і замчище, але у 20-х роках минулого століття найбільший землевласник села пан Нойман продав ці землі полякові Шенкелевському. Новий власник зруйнував замчище кінною лопатою і збудував там собі житло.

Саме з "городищем" пов'язана історія появи назви села Любче. Ось що про це мовить легенда: "У давнину під час нападів татар мудрий і справедливий князь Любомир пускав у замок простих людей, звідти було легше тримати оборону. Так потроху, задля власної безпеки люди почали оселятись поблизу замку. Поступово утворилось велике поселення, яке стало називатись Любче - в знак любові до князя і від його імені."

"Городище", по теперішньому "вал" і зараз,сповнене таємничості, височить посеред поля на початку села, ніби мовчазний свідок давно минулих подій. Коли ступити на цей острівець незайманої землі, який тісним кільцем оточили розкішні кущі терну та ліщини, поринувши в тишу і безмежність, можна відчути подих давнини. А кам'яна стела, яка самотньо стоїть при вході засвідчує те, що це місце історичне та охороняється законом . З далекої минувшини нащадкам лишились назви колишніх селищ : Клунятин, Невраж,Судилавки, Герасимівка, Вугрин, Кургани, Купуватень.

Історія села зберігає ще чимало цікавого про події минулих літ. Значними для села є роки: 1447 - Казимір (Ягайлончик) король польський, великий князь литовський, руський дарує своїй тітці Федці, старостині Луцькій свій маєток Любче.

1545 - село належить Іванові та Дмитрові Друцько-Любецьким.
1778 - на кошти громади зведено церкву.
1910 - примусове розселення на хутори - протести селян, пожежі.
1915 - австро-німецькі війська вступили в село.
1919 - жителі села, озброївшись косами і ціпами вигнали з села білополяків.
1932 - виникає осередок КПЗУ.
1941 - організовано сільськогосподарську артіль.
1944 - 98 чоловіків мобілізовано на фронти Великої Вітчизняної.
1948 - організовано два колгоспи.
1960 -1970 - роки соціального розвитку села.

1968 - споруджено обеліск Слави. Центральна вулиця Любча названа на честь відомої особистості села Антоніни Савчук,члена розвідницької групи " Прапор" партизанського з єднання під керівництвом Сабурова. Детальніше ознайомитись з історією села можна з матеріалів наявних в сільській бібліотеці.

Історія Любченської бібліотеки є невід'ємною частиною історії рідного села і бере початок з далекого 1940 року. Тоді в селі, відомо зі спогадів старожилів, збудували перший клуб. При клубі була невеличка бібліотека. Клубом завідував Фефель Мендель, він же видавав книги і журнали, які зберігались у великій дерев’яній шафі, на жаль документи про це не збереглись. У зв'язку з початком Великої Вітчизняної війни клуб припинив свою роботу на досить тривалий час. Журнали і книги люди розібрали по домівках.

По закінченні війни почалась відбудова господарства. Зусиллями всіх жителів села, а особливо молоді у 1946 році з хати пана Ковальчика був побудований новий клуб. А в 1951 році там відвели одну кімнату для бібліотеки. На той час завідуючим клубом працював Давидюк Іван Макарович, який за сумісництвом був призначений ще й бібліотекарем.

Можна вважати, що саме з того часу загорівся яскравий вогник культури в нашому селі. Коли перебирати в пам'яті спогади жителів та архівні матеріали, то постає найрізноманітніша діяльність, клуб та бібліотека стали справжнім осередком культурного життя села. Іван Макарович запам'ятався, як людина енергійна, творча, котра повністю віддавалась роботі. В галузі культури він пропрацював сім років. Два з них - на посаді бібліотекаря. Відтоді у зв’язку з різними обставинами часто змінювались працівники бібліотеки. Посаду займали: у 1953-1954 - Іщук Олена Михайлівна, 1954-1955 - Коровицька Раїса Тимофіївка, 1955-1957 - Іщук Софія Семенівна, 1957-1958 - Гунько Емма Сергіївна. Кожен з них залишив у спадок бібліотеці щось хороше. Добрим словом відгукувались про їх роботу односельчани.

У вересні 1958 року завідуючою бібліотекою була призначена Бондарук Юлія Калениківна. Молода, енергійна вона завзято приступила до роботи. Книжковий фонд на той час налічував 4200 примірники Книги були розміщені на дерев'яних полицях прибитих до стін від підлоги аж до стелі, оскільки кімната була дуже маленька. Та завдяки старанням бібліотекаря вона приваблювала читачів затишком і ошатністю,про це ще й досі згадують старші любченці.

Юлія бере активну участь в громадському житті села. Велику увагу приділяє спілкуванню з людьми, заохочує до читання. У 1976 році відбулось урочисте відкриття новозбудованого Будинку культури в якому виділили гарну, простору кімнату для бібліотеки. За кошти кол-госпу було придбано 36 стелажів і 6 столів для читального залу, а сільська рада подарувала робочий стіл і 15 стільців. Завдяки цьому бібліотека набула привабливішого вигляду і стала зручнішою для обслуговування читачів. Став можливим відкритий доступ до книжкового фонду, який вдало розкривали естетично оформлені змістовні виставки. Фонд зріс до9000 примірників. Все це, а також уважне ставлення бібліотекаря до людей, знання їх інтересів, уподобань, вміння порекомендувати гарну книгу сприяло збільшенню читачів. Кращими серед них були: шофер А. Павлюк, бригадир Є. Коровіцький, колгоспниці О. Коровіцька та JI. Дмитрук, мати десятьох дітей Н.Я. Давидюк. Бібліотека співпрацює з клубом, школою. Проводяться змістовні масові заходи: вечори запитань і відповідей, вечори вшанування трудових династій, читацькі конференції і ін. Завідуюча бібліотекою - частий гість на тваринницькій фермі, току, де проводить бесіди, ознайомлює з новинками літератури, читає цікаві статті з газет і журналів. Виникає необхідність у пересувних бібліотеках. Вони з'являються на тракторній бригаді і фермі. З 1985 р. у бібліотеці працює клуб за інтересами "Орієнтир". Юлія Калениківна користувалась повагою і авторитетом в односельчан. За успіхи в роботі нагороджена значком Міністерства культури " За відмінну роботу " їй присвоєно звання "Відмінник культурно-освітньої роботи". 36 років пропрацювала вона на бібліотечній ниві, з них - 33 в Любчі.

З серпня 1991 року зав. бібліотекою працює Антонюк Алла Зіновіївна.

as

Зберігаючи хороші напрацювання попередників, свою діяльність вона спрямовує на те , щоб бібліотека і в наш час продовжувала виконувати свою просвітницьку місію, залишалась джерелом знань, центром інформаційної та духовної культури, місцем для дозвілля і спілкування.

Без талановитої, щедрої душею Алли Антонюк не обходиться жодний просвітницький захід у сільській громаді. Особливо люблять бібліотекаря діти. Більше 20 років у бібліотеці діє клуб любителів казок для наймолодших школярів «Котигорошко».

Кiлькiсть переглядiв: 638

Дата останньої зміни 13 Грудня 2019

Фотогалерея