На місці правічного лісу на вирубаних та вигорілих ділянках (чи не звідси й назва?) будувались перші поселенці. А перша згадка про Пожарки датується 1591 роком. Отож, п’яту сотню літ пише село свою історію, йдучи через терни до зірок, переборюючи важкі часи лихоліть, воєн, розрухи, відроджуючись, мужньо переживаючи втрати.

І всі роки пожарчуни були великими умільцями. Вони ткали полотно, плели вироби з лози, майстрували вози, вишивали і звичайно ж, вміли поратися біля землі. Вони завжди жили великою, дружньою родиною.

Те колишнє перше поселення не рівня теперішньому селу. Прошуміли війни… І тепер вулицю в центрі міста (Радянську) годі уявити хутірцем. Про давні часи нагадують хіба що старезні дерева.

Втім Радянською вулицю іменують лише по документах, а так вона з давніх-давен – Громош (тут більше 40 добротних будинків, в яких мешкає більше 100 громошан).

У XVIII столітті з дозволу польських властей, які більше 300 років панували на цих землях за кошти православних віруючих було побудовано церкву Святого Стефанія, яка стала центром духовного відродження села.

На початку ХХ Пожарках оселилися німецькі колоністи, які проживали на хуторі Зубровщина. Вони принесли нову протестантську релігію – адвентистів сьомого дня. Сьогодні адвентисти села складають одну з найбільших общин України, на початку 90-х років вони побудували молитовний дім, який є окрасою села.

В 20-х роках ХХ століття у приватному будинку Антонюка Василя була відкрита школа, пізніше вона діяла у будинках Філіпчука Романа, Остапчука Андрія. Всі класи вів один вчитель – Остапчук Сергій Антонович.

При німецькій окупації школа не діяла. Поновилося навчання у 1944 році в хаті німецького колоніта Біри на хуторі Кирилуха. У 1963 році у селі збудована нова школа, яка діє і сьогодні.

В 1947 році в селі почали організацію колгоспу, який назвали «Берія». В 1955 році колгосп перейменовано на колгосп ім..Шевченка, у 1959 році – ім..Леніна, у 1978 році «Комсомолець», тільки у 70-х роках колгосп став заможним.

Кiлькiсть переглядiв: 916