Cело Сокіл Рожищенського району Волинської області підпорядковане Сокільській сільській раді Рожищенського району Волинської області. Розташоване на півночі району на відстані 40 км від м.Луцька, 18 км від м. Рожище, 19 км від залізничного вокзалу, 28 км від смт. Колки.

Село має 13 вулиць: центральна – вул. Незалежності, вул. Дружби, вул. О.Богачука, вул. Ветеранів, вул. Вишнева, вул. Садова, вул. Паркова, вул. Червоного Хреста, вул. Озерна, вул. Завальна, вул. Селянська, вул. Набережна, вул. 8 Березня. Земельна площа села 509,2 га. Площа сільсько-господарських угідь 439,9 га. Ставки та водойми займають площу 10,3 га. До них відносяться річка Лютиця, річка Стир, озеро Кругле, озеро Млинисько, озеро Вузьке. Перша згадка про наше село сягає ХІ-ХП століття. Одна з легенд, розповідає, що в сиву давнину на місці села були непрохідні ліси і що саме тут троє мисливців знайшли сокола, який був ними приручений і став першим помічником під час полювання. Вигідне географічне положення — ліси, родюча земля, річка Стир — все це приваблювало сюди перших поселенців. І хоча невідомо, хто були ті перші поселенці, ми вдячні їм за те, що місцем проживання вони обрали цю чарівну неповторну землю. Історія поселень сягає XI-XII ст., коли Сокуль стає одним із стратегічних пунктів на річці Стир. Першими поселенцями були ремісники, купці, селяни, що рятувались від татаро-монгольських орд Батия. І саме тут, на березі річки серед лісів знайшли собі захист і безпечне місце для життя. Десь саме в добу Галицько-Волинського князівства стає відоме поселення, княже містечко Сокуль. На початку постав замок, розташований на березі річки, оточений земляними валами, висота яких ще й тепер сягає 5-ти метрів, а ширина 10-ти метрів. Сокульський замок був на той час важливим стратегічним пунктом і являв собою досить неприступне укріплення. Лад земляними валами підіймався дерев'яний паркан з важких дубових колод. Вхід до замку з західної сторони перекривала в'їзна брама. Перед нею знаходився висячий міст, при потребі він підіймався і опускався через заповнений водою рів перед валами, довжина збережених земляних валів замку - 90 метрів, ширина - 80. Археологи провели на цьому місці розкопки і підтвердили своїми дослідженнями, що на території колишнього замку ще в Х-ХП століттях існувало давньоруське поселення. В археологічному пам'ятнику Волині (Рожищенсъкий район) зазначено, що в південній частині села на мисі першої надзаплавної тераси лівого берега р.Стир висотою 8-10м над рівнем заплави та на схід від шосейної дороги — багатошарове поселення гребінцево -накольчастої кераміки, давньоруського періоду Х-ХІІст., площею 1га. Документи давнього літописного «Пам'ятника» Почаївського монастиря свідчать, що княже заселення Сокуль дійсно існувало ще в до монгольський період, тобто до 1224 року. Головне заняття населення в ХІІ-ХПІ століттях — землеробство, тваринництво, рибальство, мисливство. Біля замку в Сокулі виростають будинки селян, ремісників, купців. Населення з кожним роком розростається. В XIV-XV століттях його оточували високі земляні вали, що захищали від ворожих нападів. Земляні вали розпочиналися біля Стиру з півдня і великою півдугою поза теперішнім кладовищем, опирались у річку в північній частині. Брами, які були при в'їзді в містечко з боку Рожи, та з села Навіз, їх перед першою світовою війною було знищено, але пам'ять про них живе не тільки в людських душах, а й у назві вулиці — Завальна, тобто та, що починається за валами. B XV-XVII століття містечко далі забудовується і розвивається. В 1564 році містечко Сокуль отримало від литовського князя Сигізмунда Августа і короля Польщі магдебурзьке право. За цим правом воно звільнялось від влади місцевого князя, мало свої органи місцевого самоврядування, що, звичайно сприяло до його майбутнього економічного і культурного розквіту. Містечко не тільки важливий стратегічний центр по обороні водного шляху та захисту місцевості від ворога. А й осередок ремесел, торгівлі, науці, мистецтва, культури. Тут відбуваються щорічно великі ярмарки, на яких можна було бачити різноманітні товари, привезені з різних земель Великого князівства Литовського, а також з Польщі, німецьких міст. В XV-XVII століттях містечко далі забудовується, розвивається ряд ремесел: теслярство, малярство, гончарство. Славиться давній Сокуль ще й шевцями, ковалями, кравцями, кушнірами. Ці назви закріплюються в багатьох прізвищах. Із покоління в покоління передаються у спадок нагадують про заняття предків. Про соціальний склад і зайнятість населення того часу та його кількість свідчать документальні джерела. В 1577році князь Сокульський платив від містечка королівській скарбниці від 30 ринкових домів, 248 вуличних домів, 60 убогих домів, 8 лозних людей. З документів видно також як з’являються в містечку нові соціальні стани людей. У подимному реєстрі 1629 року міститься перелік поселень Сокольської волості, з яких дев’ять, у тому числі і село Навоз (Навіз), збереглися до нашого часу, а чотири зникли. Православні міщани Сокола підтримують зв'язок з Луцьким братством, у Пом'янику якого згадані як члени братства соколиці (Василь Олександрович та Євксимія 1714 рік, У національному музеї Кракова зберігається рукописна книга кінця XVII століття «Проповіді і погребальні промови феофана Гірського», «Оправована в церкві Сокольницькой» для Луцького Братства. В кінці XVII століття у містечку проживає 777 жителів, було дві церкви, костел, жидівський дім молитви, дві крамниці, 17 ремісників, щорічно відбувались дві ярмарки. Національно-визвольна війна українського народу 1648-1654 років не обминула Сокуля і мала тут своїх героїв — селян і міщан, що пішли у військо гетьмана Богдана Хмельницького. В наслідок третього поділу Польщі 1795 року Волинь в складі Російської імперії. З часу панування царизму на Волині іде масове закріпачення селян. За переписом 1911 року в містечку Сокуль було 209 дворів, 1453 жителі 3 них основне населення — українці, більше сотні євреїв, багато польських сімей. Грозові шквали XXстоліття, вписали нові сторінки історії. Так в липні 1943 року село оточили німецькі есесівці і мадярські війська загнали людей до Троїцької церкви, щоб спалити всіх живцем, але людей було врятовано, фашистами було спалено 189 житлових будинків і 245 господарських будівель. 35 чоловік вивезли на каторжні роботи до Німеччини. 66 жителів загинуло смертю хоробрих у боротьбі з ворогом. Шануючи їх пам'ять односельчани спорудили монумент Слави. Під час польсько-українського конфлікту на Волині село Сокіл було спалено, 19 жителів замордовано поляками. Село перетворилося на згарище. І як не скрутно прийшлося, але звели спочатку землянки, а потім піднялися з попелища хати.

Перша згадка про бібліотеку села Сокіл датується 1816 роком, коли було перебудовано храм Успіння Божої Матері і при ньому було встановлено школу та бібліотеку. Далі бібліотека функціонувала при церковно-прихоцькій школі та в хатах-читальнях. Спочатку бібліотекарями працювали вчителі, а з 1946 року вже були завідуючі бібліотекою :

- з 15 червня 1946 року по грудень 1948 року Філюк Ольга Михайлівна;

- з січня по жовтень 1949 року Линник Надія Арсенівна;

- з листопада 1949 року по липень 1953 року Пушкарук Тетяна Анфілохівна;

- з серпня 1953 року по грудень 1957 року Грушко Наталія Василівна;

- з січня по серпень 1958 року Дігалевич Надія Омельянівна;

- з вересня 1958 року по березень 1959 року Щиборук Раїса Миколаївна;

- з квітня 1963 року по березень 1963 року Шварцкоп Неоніла Іванівна;

- з квітня 1963 року по березень 1993 року Свістунова Степанида Василівна.

2

Степанида Василівна була мудрим, терплячим наставником. І не можна перелічити на одній сторінці прізвищ її практиканток, студенток з Луцького культурно-освітнього училища та училища культури м.Дубно. Вона якнайстаранніше засівала в їх душі зерна прекрасного, передаючи дивовижне чуття любові до своєї професії, рідної мови.

Своєю компетентністю, у поєднанні зі щирою любов’ю, запалила у кожному серці читача любов до книги. Попри хронічні труднощі залишилася вірною професії бібліотекаря, не зрадила мрії і з надією дивилася в завтра – віддала всю себе 30-ти річній роботі з читачами та передала династію доньці Нелі.

Зараз Степанида Василівна вже на заслуженому відпочинку. Її справу продовжує з квітня 1993 року Ковальчук Галина Володимирівна, людина щира, з почуттям великої любові до ближнього.

2013


Бібліотека знаходиться в приміщенні будинку культури і займає площу 56м2.

Графік роботи: вівторок, середа, четвер, п’ятниця, субота.
З 10:00 до 17:00
Обідня перерва з 13:00 до 14:00

Кiлькiсть переглядiв: 867

Дата останньої зміни 13 Грудня 2019

Фотогалерея